Кінопоказ був дискусійною частиною міжнародної виставки «І знову демократія?» в PinchukArtCentre. За словами куратора та організатор(ів)ок, проект відштовхується від двох питань: чи потрібно нам переосмислити демократію та адаптувати до нових викликів чи необхідно шукати радикально іншу модель?
Безпосередньо сам перегляд і обговорення відбувалися у світлому та просторому відеолаунжі кав’ярні арт-центру OneLoveCoffe. Модераторка та керівниця кіноклубу Єлизавета Сокуренко розповіла про режисера Яцека Блавута та одразу запропонувала замислитися над назвою фільму – «Народжений померти».
Показ фільму «Народжений померти» в рамках виставки «І знову демократія?» в PinchukArtCentre
Стрічка розповідає історію Роберта, 24-річного хлопця, який неодноразово побував за ґратами й повинен опікуватися дітьми з порушеннями інтелектуального розвитку в рамках реабілітаційної програми. Модераторка звернула увагу глядач(ів)ок на те, що «Народжений померти» – це також і фраза у татуюванні головного героя, що в певному сенсі можна трактувати як його вирок і тавро самому собі. Уперше до в’язниці Роберт потрапив у 15 років, його мати вела асоціальний спосіб життя. Для дітей, які перебувають в інтернаті, також не передбачено очевидних шляхів соціальної інтеграції.
Аудиторія, що складалася переважно з молоді, почала дискутувати на тему долі головного героя. Лунали припущення, що поруч із Робертом, вочевидь, не знайшлося людини, яка б показала інше життя, відмінне від схеми «вкрав-сів-вийшов», що перетворилась для нього на замкнене коло. Серед висновків була думка, що робота в інтернаті кардинально змінила Роберта.
Ірина Рудницька розпочала бесіду з розповіді про те, як функціонують схожі проекти в пенітенціарній системі України. За словами експертки, для реінтеграції людини в суспільство діють програми диференційованого виховного впливу. Спираючись на успішний досвід іноземних колег і власні розробки, було сформовано проект «Розвиток життєвих і соціальних навичок». У його рамках діють такі блоки, як «Адаптація до свободи», «Підготовка до звільнення», «Житло», «Робота», «Розвиток комунікаційних навичок». Необхідні знання й навички отримуються в різних формах – у тренінгах, рольових іграх і мотиваційних семінарах. В установах працюють гуртки, спортивні куточки, а також проводяться фестивалі. Також існує кілька центрів, де з психологами займаються безпосередньо співробітни(ці)ки колонії.
Показ фільму «Народжений померти» в рамках виставки «І знову демократія?» в PinchukArtCentre
Несподівано розмова торкнулася й важкої теми – суїциду серед засуджених. Зокрема, за цей рік із січня по жовтень сталося 36 самогубств. Утім статистика ведеться й щодо попереджених випадків, таких за цей же період нараховується більше ніж 20. Це можливо завдяки постійній роботі спеціаліст(ок)ів, які складають на кожн(у)ого ув’язнен(у)ого психологічну характеристику, а також ведуть щоденник індивідуальної активності.
«За низкою причин в Україні великий процент рецидиву. Існує статистика, що доводить, – психологічна та реабілітаційна робота з ув’язненими має велике значення. Особливо важливо, щоб працівни(ці)ки колоній могли мотивувати засуджених. Це найголовніше – не сварити, не засуджувати, не принижувати. У спілкуванні мусить превалювати гуманістичний підхід, насамперед необхідно поважати особистість», – наголосила психологиня.
У експертки аудиторія розпитувала про умови, у яких перебувають люди за ґратами, а також, чи є вільний доступ у волонтерських організаціях на територію закладів покарань. За словами Ірини, зараз близько 307 громадських організацій співпрацює з колоніями. Зараз засуджені мають доступ до засобів зв’язку – телефонів і ноутбуків. Це дозволяє не відчувати себе відрізаним від усього світу та надає нові можливості. Неповнолітнім ув’язненим допомагають опанувати певну професію для подальшого самостійного життя. Переважно вони вступають у профтехнічні навчальні заклади, утім дехто, все ж таки, навчається і у вищих навчальних закладах.
Чільне фото – з експозиції PinchukArtCentre.
Фото надані кіноклубом при Центрі інформації про права людини.
