«Енциклопедія Майдану» — це десять короткометражних фільмів у жанрі документальної публіцистики, які розповідають про громадянські ініціативи, що народилися та лишилися жити після Майдану.
Фільми циклу успішно демонструються в Кіноклубах всієї України. Цієї осені «Енциклопедія Майдану» відвідала три польських міста за запрошенням «Товариства Друзів України». У Бидгощі організаторами показу для студентів Школи культурної дипломатії виступили Мала академія наук України та університет Казиміра Великого. У Варшаві фільми дивилися на фестивалі Українського кіна. А у Вроцлаві - в культурному центрі ЦУКР, активісти якого після показу висловили бажання відкрити в місті свій DOCU/КЛУБ. За словами режисера Сергія Лисенка, після показів і ґрунтовних дискусій ще довго тривало неформальне спілкування.
У Заліщиках школярі десятого та одинадцятого класів дивилися два фільми. Перший — «Мир» — стрічка про про викладача акторської майстерності у відомому проекті «Танцюють всі!» Мирослава Гая, який з перших днів агресії Росії на Сході України створив потужний волонтерський фонд і забезпечує воїнів АТО продуктами, формою, приладами нічного бачення та іншим військовим обладнанням. Другий — «Мова» — про те, як активісти організовують безкоштовні мовні курси для всіх охочих на Сході та Півдні України, а також привозять у міста й містечка книжкові ярмарки, музичні гурти, проводять зустрічі з письменниками.
Організатор показу Олександр Степаненко поділився враженнями:
«Минулого року вся колекція фільмів «Енциклопедія Майдану» була дуже активно використана нами під час Мандрівного фестивалю Docudays UA. У Заліщиках ми працюємо вже шостий рік, і були в інших навчальних закладах, в коледжі, в бібліотеці. Це був перший візит Docudays UA саме у школу. Загалом фільми з циклу «Енциклопедія Майдану» про те як прості громадяни творять історію, творять майбутнє своєї країни. У фільмі яскраві позитивні персонажі, які запам`ятовуються. Важливо на нашу думку, щоб молоді люди бачили ці обличчя, і сприймали події не зі скупих хронік новин, у яких фігурує наш політичний бомонд, а саме з цих образів, які Сергій Лисенко знайшов і зафіксував. Ми намагаємося, щоб сюжети оцінювалися з точки зору прав людини.
За реакцією аудиторії було помітно, що фільми дійшли до розуму і сердець: діти відчули, що герої роблять добру справу. Головне, що дискусія проходить через культурний простір, а не через якісь політичні колізії. Документальне кіно дозволяє побачити реальну історію — історію пропущену через людські долі».
