Плідний 2015 рік ми завершуємо випуском нової колекції із 16 фільмів для старшокласників, студентів та молоді, а також для установ та навчальних закладів пенітенціарної системи. Продовжуючи традицію поєднання перегляду фільму з обговоренням піднятих у ньому проблем, ми знову підготували методичні матеріали та сценарії. Своїми враженнями від нового матеріалу поділилася координатор мережі постійно діючих кіноклубів медіапросвіти з прав людини Docudays UA в АР Крим та автор сценаріїв обговорення до більшості фільмів колекцій Олена Куценко.
"У другу частину колекції, призначеної для кіноклубів у навчальних закладах, бібліотеках і громадських організаціях, увійшли 8 фільмів із програми фестивалю Docudays UA 2014 року. Фільми – дуже різні за змістом, сюжетом, технологією, зачіпають різні теми та проблеми. Проте кожний фільм – цікавий і корисний для обговорення, не тільки з погляду правової просвіти, але і як твір документального кінематографу.
Працюючи над сценаріями обговорення фільмів, я намагалася знайти в кожному з них якусь «родзинку», щось, що пов’язує його героїв і порушену в ньому тему з нашою реальністю, якісь цікаві та невідомі досі факти.
Наприклад, назва фільму «Рожеві сарі». Чому авторка фільму назвала його саме так? Що означає рожевий колір в Індії? Перечитавши статті з психології кольору, я дізналася, що, на відміну від європейських країн, де рожевий колір асоціюється з жіночою статтю (всі дівчатка люблять рожевий колір і в певному віці проходять через фанатичну прихильність до всього рожевого), в Індії – це колір боротьби за мир, за спокій. Оскільки це колір, що не терпить жорстокості та насильства (в будь-якому їх прояві), це мрія про піднесену та нескінченну любов, прагнення до створення домашнього затишку й комфорту. Така і головна героїня фільму Сампат Пал, такі теж її сподвижниці. В цьому і їхня мета – боротьба з нестерпно жорстоким ставленням до жінки в Індії. Цей фільм – одкровення про реальний стан жінки в азіатських країнах і про правозахисний рух за вирішення безлічі актуальних проблем: ґендерних відносин, домашнього насильства, безправного становища жінки. Сподіваюся, що фільм сподобається будь-якій аудиторії – старшокласникам, студентам, усім, хто приходить до кіноклубів. Адже він допоможе позбутися стереотипів про Індію, що створені у багатьох наших співвітчизників завдяки боллівудським фільмам.
У фільмі «Лінар» автори розповідають про одну із дуже важливих проблем, яка в деяких пострадянських країнах є причиною загибелі дітей із захворюваннями серця. І не тому, що немає фахівців – немає закону, який дозволяв би пересаджувати донорське серце смертельно хворій дитині. Чому так відбувається – це і є тема дискусії.
Фільм «Життя в раю. Нелегали по сусідству» сподобався мені тому, що тема переселення, міграції є дуже актуальною сьогодні в Україні. Та я і припустити не могла, коли весною цього року працювала над планом обговорення фільму, що ця тема буде так гостро стояти перед світовою громадськістю.
Тема екологічного забруднення в результаті аварії на атомній електростанції й дотепер актуальна в Україні. Що відбувається з людьми, які опинилися в цій зоні? Як вирішують проблеми екологічні, моральні, психологічні, побутові, в інших країнах, наприклад, в Японії на Фукусімі? А ще, фільм «Вітаємо на Фукусімі» – цікавий для обговорення і з погляду кінематографії: прекрасна операторська робота, чітко збудовані інтерв’ю героїв фільму, через які ми дізнаємося про трагедію жителів маленького містечка, що опинилося в зоні біди. Автори використовують широку палітру образотворчих засобів для передачі деталей, щоб примусити нас емоційно сприймати сюжет.
Героїня фільму «Виховання Уляни» – дівчинка складна й непередбачувана, незалежна в думках і гостра на язик. Вона звикла захищатися, оскільки ні матері, ні бабусі вона не потрібна. Наркотики і алкоголь для них – важливіші за власну дитину. Ось і віддали її в притулок при церковній парафії – хай там чужі люди її навчають і виховують. Чи проблема це для нашого суспільства сьогодні? Є що обговорювати на засіданні кіноклубу.
Кажуть, що показник соціалізації суспільства – це кладовища та туалети. А ставлення до людей із фізичними та розумовими вадами? Ми давно говоримо про цю проблему, але вона й досі не вирішена. Неможливо уявити собі, щоб людина із синдромом Дауна навчалася в звичайній школі, могла працювати, одружуватися або виходити заміж, одержувала від держави власне житло та мала змогу жити там самостійно. А участь у виборах? У нашій країні ці люди навіть паспорта не мають, вони недієздатні. Тому фільм «Синдром панка» так вразив мене, і я вирішила, що його треба обов’язково обговорювати на засіданнях наших кіноклубів.
Герої фільму «Полум’яні голоси» – темношкірі ізраїльтяни. Юний музикант Срулік називає себе євреєм, таким же самим, як і решта жителів Ізраїлю. Проте він не має всіх тих прав, які мають аборигени. Тому й бореться він за свої права своїми піснями, що їх співає разом зі своїми товаришами. Вважаю, що глядачам буде цікаво дізнатися, чому темношкірі вихідці з Північної Африки є теж іудеями? За що бореться Срулік зі своїми товаришами? Фільм призначений для будь-якої аудиторії.
Що приводить людей у в’язницю? Який слід залишає ця подія в їхніх долях? Чи допомагає ізоляція виправленню людини? Чи правильно це – щоб повернутися в суспільство повноцінним його членом, треба пройти через приниження та насильство? Авторка фільму «Ув’язнені» спробувала відповісти на ці запитання, розповівши глядачам три історії життя молодих жінок-в’язнів єдиної в Ізраїлі жіночої тюрми «Неві Тірза», яка абсолютно не схожа на похмурий образ вітчизняної установи пенітенціарної служби. Два роки режисерка Ліат Мер спостерігала за своїми героїнями, намагаючись донести до нас, глядачів, їхні переживання, настрої, роздуми. Цим і сподобався мені фільм – він складний, чітко психологічно побудований. Авторка показує витоки правопорушення молодих людей – прагнення до «красивого» життя, коли не треба брати на себе відповідальності за інших; бажання бути «дорослими» в очах однолітків, що виводить інстинкти, а не розум у пріоритети; а підігрітий алкоголем і наркотиками настрій приводить на ту саму «криву» стежку, яка й закінчується позбавленням волі. Фільм – повчальний і потрібний для правового виховання.
Отакі чудові, цікаві та дуже корисні для правової медіаосвіти фільми пропонуємо ми для наших кіноклубів.
Переглядайте й обговорюйте з насолодою та роздумами!"
Детальна інформація про усі фільми колекції незабаром з'явиться на сайті.
На нас чекає насичений 2016 рік!
На фото кадр із фільму "Рожеві сарі"
