У кіноклубі Docudays UA підлітки Кременчуцької виховної колонії розмірковували про своє майбутнє

Стрічка для учасників Кіноклубу стала своєрідною світлою мандрівкою з дитинства в дорослий світ. Херсон та його околиці були місцем зйомок документальної стрічки. Під час перегляду вихованці насолоджувалися спогляданням хвиль Чорного моря, які розбиваються об пірс, яскравим сонцем та блакитним небом. Дитячий оркестр Dixieland виконує марш. Учитель слухає. Здається, щастя триватиме вічно. Але дорослішання  – невідворотнє. Раптом виявляється, що вчитель –  смертний, а у друга –  свої плани на життя. Медалі й оркестрові інструменти виблискують на сонці, але кожна дитина має свою долю – з музикою чи без неї. Кожен житель Херсона знає цей оркестр, бо вони виступають майже на всіх міських святах. Репетирують діксілендівці в підвалі з пофарбованими в темно-зелений колір стінами, пожовклими плакатами, підлогою, схожою на шахову дошку, м'ятими духовими інструментами на вішалках, маленькими віконцями під стелею.

Після перегляду стрічки хлопці виконали проективний малюнок «Моє майбутнє». Описали свої родини, свою майбутню роботу. Склали схему побудови кар’єри: здобуття вищої освіти, цілеспрямованість, досвід, працелюбність, уміння працювати в команді, відповідальність, комунікабельність, розвиток умінь і навичок, тактовність, чесність тощо. Розглянули перешкоди, з якими можуть зустрітися після звільнення в майбутньому та окреслили конструктивні шляхи подолання проблем. Написали індивідуальні позитивні Програми власного майбутнього, які мали свою структуру: що було, що буде, чим серце заспокоїться. Подискутували про наступне: чи справді до планування свого життя варто підходити формально? Що заважає усвідомити можливості й побачити перспективи? Чи можливо, за теперішніх умов, формувати інтерес, а ще краще – ажіотаж навколо теми підвищення своєї професійної вартості на ринку праці? Разом із психологами  юнаки спробували розібратися власними силами, провівши аналіз ситуації: що є, що може статися і що хочеться бачити в майбутньому. «Юнаки стали свідками історії про дорослішання, про мету в житті, яку важливо мати, щоб до неї йти»,  – наголосив начальник колонії Олександр Сайко.

Текст  – Олена Удовицька.

Фото – з архіву  державної установи «Кременчуцька виховна колонія».