Ситуація з правами людини в Україні 2016/2017. Річна доповідь Amnesty International

Загальні відомості

В результаті двомісячної політичної кризи, коли декілька політиків-реформаторів звільнилися з вищих урядових посад, заявивши про розповсюджену корупцію, Верховна Рада схвалила відставку Арсенія Яценюка 12 квітня. Його місце зайняв Володимир Гройсман.

Продовжувались періодичні бойові дії та перестрілки між урядовими силами та підтримуваними Росією сепаратистами. Артилерійський вогонь, обстріли та нерозірвані боєприпаси продовжували приводити до загибелі та поранень цивільного населення. За оцінками Моніторингової місії ООН з прав людини, з початку конфлікту у 2014 році його жертвами стали більше 9700 осіб, серед яких близько 2000 – цивільні, і щонайменше 22500 осіб отримали поранення.

14 листопада Міжнародний кримінальний суд (МКС) опублікував звіт про попереднє вивчення ситуації в Україні, в якому зазначив, що «ситуація на території Криму та Севастополя рівнозначна міжнародному збройному конфлікту між Україною та Російською Федерацією» та що «відомості... вказують на наявність міжнародного збройного конфлікту в контексті бойових дій на сході України». У липні була прийнята поправка до Конституції, що відкладає ратифікацію Римського Статуту МКС на «перехідний період» у три роки.

Українська влада продовжувала значною мірою обмежувати рух мешканців контрольованих сепаратистами Донецька та Луганська на контрольовані урядом території.

Російська влада провела вибори до парламенту Криму, які не були визнані міжнародною спільнотою.

Уражена конфліктом економіка України почала повільно зростати: ВВП підвищився на 1%. Ціни на базові товари та послуги, такі як опалення та водопостачання, зросли на фоні загального

погіршення рівня життя більшості населення. Рівень життя населення на контрольованих сепаратистами територіях продовжив погіршуватись. 

Катування та інші види жорстокого поводження

Не вдалося досягти значного прогресу у процесі притягнення до відповідальності чиновників, відповідальних за зловживання силою під час Євромайдану. Слідство було затьмарено бюрократичними перешкодами. 24 жовтня Генеральний прокурор скоротив штат і обмежив повноваження Департаменту спеціальних розслідувань, відповідального за розслідування справ, пов’язаних із Євромайданом, та створив нове управління для ведення слідства лише стосовно колишнього президента Януковича та його оточення.

Нове Державне бюро розслідувань було формально створене у лютому з метою розслідування злочинів, вчинених правоохоронцями та військовими службовцями, проте станом на кінець року процес обрання його директора так і не був завершений[1].

Підкомітет ООН з попередження катувань 25 травня призупинив свій візит до України, отримавши від СБУ відмову у доступі до певних її будівель на сході України, де, за отриманою інформацією, таємно утримували та катували ув’язнених. Підкомітет відновив та закінчив свій візит у вересні, підготувавши звіт, на публікацію якого українська влада не дала згоду. 

Насильницьке зникнення

Адвокат Юрій Грабовський зник 6 травня, а вже 25 травня його було знайдено вбитим. Перед зникненням він скаржився на залякування та погрози з боку української влади задля того, щоби усунути його зі справі щодо одного з двох російських військовослужбовців, захоплених на сході України урядовими силами. 29 травня під час прес-конференції Головний військовий прокурор України повідомив, що у зв’язку із вбивством Грабовського було затримано двох підозрюваних. Станом на кінець року вони залишалися у слідчому ізоляторі, слідство продовжувалося [2].

Свавільні арешти та затримання

Як українська влада, так і сепаратисти практикували незаконні затримання на підконтрольних їм територіях. Цивільні особи, підозрювані у прихильності до протилежної сторони конфлікту, використовувались як «розмінні монети» під час обміну полоненими[3]. Ті особи, в обміні яких протилежна сторона не виявляла зацікавлення, залишались в утриманні під вартою – часто таємному, місяцями без засобів правового захисту та без перспектив визволення.

Костянтин Безкоровайний повернувся додому 25 лютого після того, як його викрадення та непряме офіційне визнання його таємного арешту стали предметом міжнародної кампанії за його визволення[4]. В липні Головний військовий прокурор України пообіцяв, що буде проведене ефективне розслідування заяв Костянтина про насильницьке зникнення, катування та 15-місячне таємне тримання під вартою Службою безпеки України, проте станом на кінець року жодних істотних результатів розслідування оприлюднено не було.

Десятки людей таємно утримувались в приміщеннях СБУ в Маріуполі, Покровську, Краматорську, Ізюмі, Харкові та можливо в інших містах. Декого з них зрештою обміняли на в’язнів, яких утримували сепаратисти. Amnesty International та Human Rights Watch отримали імена 16 осіб з трьох різних джерел, які незалежно одне від одного підтверджували, що ці особи таємно утримувалися СБУ в Харкові з 2014 або 2015 року, та передали цей список українській владі. Щонайменше 18 осіб, включно із вищезгаданими 16-ма, були згодом таємно звільнені; їхнє затримання так і не було офіційно визнане. Окремі з них – Віктор Ашихмін, Микола Вакарук та Дмитро Корольов – вирішили не мовчати та подали офіційні скарги [5].