В Україні характерний низький рівень знань з питань прав людини для будь-якої категорії населення. Більшість із нас сприймають цю тему як щось офіційне, недосяжне, нудне. Docudays UA розпочав серію семінарів для модераторів та керівників мережі кіноклубів фестивалю, на яких ми доведемо, що навчання правам людини може бути цікавим, інтерактивним, дуже практичним, та ще й за переглядом фільму. Про специфіку такого навчання та практичне втілення знань ми поговорили із тренером, координатором освітнього напрямку роботи УГСПЛ (Українська Гельсінська спілка з прав людини) в сфері формальної освіти, членом ГО «MART» Олександром Войтенком.
Ви вже давно працюєте у сфері прав людини, що особисто вас мотивує до цієї діяльності?
Для мене завжди особистісно вмотивованими були сфери недискримінації, громадянського суспільства, демократії, толерантності. І в ході моєї роботи я зрозумів, що права людини є реальним механізмом впливу, де ми не тільки говоримо про ціннісну складову, а й про конкретний механізм захисту. Я можу переконувати людину у тому, що добре бути толерантним, але це може змінити людину і дуже повільно змінює ситуацію, коли ми навчаємо правам людини – ми можемо бачити результати вже через місяць, два, три, коли з’являються ініціативи. І можливість сьогодні проводити освітню діяльність у сфері прав людини є дуже суперовою. Тим паче, що це неформальна освіта, а неформальна освіта і сприймається неформально, а тому є більш ефективною.
Навчання правам людини за допомогою документального кіно якраз і є неформальною освітою. Наскільки дієвий, на вашу думку, цей метод?
Якщо, наприклад, говорити про молодь як цільову групу, то це покоління, яке реагує на відео і на зображення, а не на текст. Сьогодні важко спонукати молодь читати текст, але говорити, коментувати, дискутувати з приводу побаченого вони готові. І тому, мені здається, що кіно є одним із найдієвіших інструментів впливу.
Ми зачіпаємо емоції, занурюємо людину у ситуацію емпатії, чи то головним персонажем, чи то подією, ми включаємо людину буквально з півоберта, відходимо від нудного теоретизування і даємо конкретні життєві приклади, навіть якщо вони лише подібні до нашого життя і стосуються іншої держави. І коли ми включаємо людину в процес осмислення емпатії – нам легко далі вести діалог. А оскільки більшість фільмів напряму чи опосередковано пов’язані з правами людини, то і розмова на цю тему виявляється досить природнім продовженням перегляду фільму.
Звичайний перегляд фільму такого ефекту не дає. Іноді люди бачать живих людей як персонажів, але не бачать за цим прав людини і тих інструментів впливу на ситуацію та владу, які ми можемо запропонувати у дискусії.
Чи відрізняється аудиторія модераторів Docudays UA від решти, так би мовити, учнів, яких ви навчаєте під час семінарів?
За великим рахунком, права людини є досить новою темою в українському суспільстві, яка до недавніх пір сприймалася як щось зі сфери теорії, а не практики. І в більшості випадків, якщо ми не говоримо про активістів або правозахисників, ми завжди маємо ситуацію, де починаємо працювати з нуля і зустрічаємося з проблемою донесення ідеї того, що права людини це цінності, а потім - що ці цінності захищені законом.
У такому ракурсі представники семінарів Docudays UA мало чим відрізняються від усіх інших. Вони вмотивовані самим документальним кіно, яке не лишає байдужим, але їм бракує знань і розуміння того, що з цим робити. Бо одна справа підняти проблему, загострити її, і зовсім інша – зрозуміти, чи можна цю проблему вирішувати у площині реального простого життя. І якраз тут, мені здається, що саме ваша аудиторія буває більш цікавою, вона дає можливість говорити, відповідаючи на запит. Тобто якщо немає мотивації навчатися правам людини, то є мотивація розібратися з проблематикою, і протягом семінару вони розуміють, що права людини це не теорія, а те, що стосується в першу чергу їх. А далі – це питання майстерності, методики, як перемкнути їх від розуміння прав людини на розуміння того, як це можна використати у роботі з фільмом і як вони можуть розбудити аналогічну мотивацію у тих, хто приходить на перегляд.
В Україні зараз дуже багато ініціатив та проектів, які працюють у сфері прав людини. Як ви вважаєте, чи можна говорити про якісні зміни та підвищення рівня обізнаності населення щодо своїх прав?
Я можу сказати про зміну у свідомості як організаторів просвітницьких подій у цій сфері, так і тих, на кого орієнтована ця діяльність. Мене приваблює ідея Docudays UA, бо це не лише кінофестиваль, а цілий багатосторонній освітній проект. Наскільки я бачу, за роки існування фестивалю сформувався свій системний підхід до роботи. Наприклад, регіональні координатори показів під час Мандр#mce_temp_url#івного фестивалю, які пройшли декілька етапів навчання та підготовки, вже мають своє бачення, як їх проводити у своєму регіоні, вони враховують специфіку, добирають фільми, враховують актуальність тих чи інших тем для свого регіону і тої групи, яка в них вже склалася як постійна. Інший момент – це те, що більшість людей, які пройшли через гарно промодерований показ, стають постійними відвідувачами кіноклубів і подають заявки на участь у Школі прав людини, вони хочуть знати більше, починають розуміти, що від них щось залежить і хочуть стати частиною процесу змін. Ми їм пропонуємо також системне навчання, але вже на більш глибокому рівні. І саме такий підхід призводить до змін.
Але конкретний вплив відстежується досить опосередковано. Наприклад, трагічні події останніх років вивели на Майдан наших випускників - Восток-SOS, Крим SOS, Євромайдан SOS, більшість ініціатив, якщо не були ініційовані нашими випускниками, то вони ж знайшли в них себе. Те саме можна сказати і про Docudays UA. Я знаю з досвіду львівських, полтавських та інших кінопоказів, що активні учасники кіноклубів, модератори чи ті, хто пройшов у нас навчання, знаходять зв’язки у громадських приймальнях, правозахисних організаціях та відділах юстиції, включаються в роботу, роблять публікації, ЗМІ частіше починають звертати на них увагу. Навіть якщо це все далі не пов’язано з фестивалем або нашим навчанням, ми однозначно впливаємо на ситуацію і на сферу обізнаності щодо прав людини, і мова йде не тільки про великі міста, а й про регіони.
Прес-служба
Docu/Клуб Docudays UA
Фотограф Наталка Дяченко
