Ці запитання актуальні не лише для тих учасників нашої спільноти, які проводять виїзні кінопокази, але й для модераторів_ок, які лише розпочинають працювати у кіноклубах Мережі DOCU/CLUB. Ірина Ковальчук, модераторка Кіноклубу Docudays UA при Луцькому педагогічному коледжі, долучилася до проведення спільних заходів, організованих Мережею DOCU/CLUB та проєктом «Мережа пам’яті». У рамках цієї ініціативи Ірина провела три виїзні заходи для учнівської та студентської молоді в Острожці, Голобах та Ковелі. Для нашої колеги це був перший досвід роботи на виїзді з незнайомими аудиторіями.
Фото з показу Кіноклубу Docudays UA при Луцькому педагогічному коледжі в бомбосховищі.
Ми попросили Ірину розповісти, на які моменти варто звернути увагу при підготовці до виїзних показів фільмів та їх обговорення. Чим відрізняються виїзні заходи від роботи у своєму кіноклубі? Ірина Ковальчук: Насамперед тим, що у своїй аудиторії ти почуваєшся більш впевнено. Коли я заходжу у свою аудиторію, я знаю всіх студентів, розумію, на кого можу покладатися, кого можу залучити на допомогу в разі потреби. А от виїзні заходи для мене були несподіванкою. Я не знала, як вони відбудуться, як сприйме аудиторія, хто будуть ці глядачі. Тобто, я мала лише загальне уявлення про них. Тому найважливішим моментом була перша мить зустрічі, наш перший візуальний контакт. Я людина інтуїтивна і коли відчуваю, шо цей контакт відбувся і він теплий, то напруга знімається. Звісно, є відмінності у роботі з новою аудиторією. Адже до студентів прийшла зовсім нова людина, з якою вони не знайомі. Треба докласти максимум зусиль, щоб встановити довіру одне до одного – це найголовніша передумова успішного показу. Питання не в тому, наскільки багатослівними будуть глядачі під час обговорення фільму. Важливо, щоб їхні слова були щирими, щоб вони не боялися висловлювати свої думки. В основі моєї роботи лежить повага до кожної людини, до кожної особи. Це головний принцип, інакше просто не може бути. Моє завдання – зробити так, щоб аудиторія це відчула і зрозуміла. Прожити фільм настільки глибоко, наскільки це можливо. Наприклад, фільм «Живі» Сергія Буковського я дивилася 6 разів. Зупиняла перегляд, подумки спілкувалася з героями цього фільму, з режисером, ставила їм запитання. Це було глибоке занурення, адже коли ти дивишся фільм вперше, багато важливих моментів залишаються непоміченими, проходять повз тебе. Ретельно опрацювати сценарій до обговорення фільму. Зізнаюся, що саме завдяки виїзним модеруванням я зрозуміла, наскільки він важливий для успішної роботи з аудиторією. Перед виїзними показами довелося створювати сценарії до обговорення фільмів «Назви своє ім’я», «Живі», «Зламані гілки». Ми працювали над ними разом з проєктною менеджеркою Мережі DOCU/CLUB Ніною Хомою і Тарасом Грицюком, координатором проєкту «Мережа пам’яті». І я побачила, скільки людей працює над тим, щоб перегляд фільму й обговорення пройшли успішно. Для мене особисто це стало відкриттям. Залучені експерти, команда Мережі працюють над тим, щоб покази були якісними, а перегляд і обговорення фільму допомогли глядачам глибоко відчути проблему, яку досліджує режисер. Після такої підготовки я й сама почала глибше проникати у суть документального кіно. Тому етап вивчення сценарію до показу фільму, його опрацювання є надзвичайно важливим. Продумати дієві форми роботи з глядачами. Великою перевагою для мене є те, що за фахом я викладачка і я володію чималою кількістю методів роботи з аудиторією. Мені це допомагає планувати зустріч. Модератору_ці перед виїзними показами варто продумати основу для дискусії, скласти план, окреслити для себе запитання, які можуть спонукати аудиторію до спілкування. Знати такі технології – дуже цінно, і я вдячна Мережі кіноклубів за те, що проводять для модераторів навчання з дієвих форм роботи з різними аудиторіями. Бути готовою до форс-мажорів. Не варто їх боятися. За умов ретельної підготовки не може бути такого, щоб показ виявився невдалим. Просто ми можемо отримати не той результат, на який очікували. Після перегляду варто проаналізувати свою роботу, бо якщо модератор_ка виділяє достатньо часу на такий глибинний аналіз, то це допоможе продумати свої дії на випадок форс-мажору. Скажімо, під час показів у Ковелі та Голобах через повітряну тривогу нам довелося переходити в укриття. Я була психологічно готова до роботи в іншому форматі. Продумала, як діятиму, дозволила собі на випадок тривоги навіть не прив’язуватися до сценарію. Завдання модератор_ки – бути мобільною, бути гнучкою, адаптувати план зустрічі до життєвих реалій. Це допомагає зробити показ успішним. Підготувати аудиторію до перегляду. Я хвилювалася, як зреагує аудиторія на документальний фільм, бо розуміла, що підлітки, можливо, таке кіно і не дивляться. Тож на початку зустрічі виділила декілька хвилин на розмову про документальне кіно загалом. У роботі з новачками на переглядах часто використовую такий прийом: запитую, як вони почувалися б, якби отримали пропозицію стати героями документального фільму. Розповідати про свої проблеми, про своє власне життя на камеру складно. Під час такої розмови глядачі ставлять себе на місце героя/ні, замислюються, чи змогли б вони бути такими ж відвертими. Нерідко акцентую увагу на таких паралелях, щоб підготувати аудиторію. Особливо, якщо вона вперше починає дивитися документальне кіно про права людини. Про проєкт спільних показів Мережі DOCU/CLUB та проєкту «Мережа пам’яті» ми писали раніше. Мережа DOCU/CLUB фінансується Посольством Швеції в Україні, Національним фондом на підтримку демократії (NED) та Fondation de France. Думки, висновки чи рекомендації належать авторам/авторкам та упорядникам/упорядницям цієї публікації і не обов’язково відображають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори/авторки та упорядники/упорядниці. Чильне фото з показу Кіноклубу Docudays UA при Луцькому педагогічному коледжі.
