Окрім спеціальних тренінгів про права людини для модераторів кіноклубів Docudays UA, ми провели унікальний лекторій про історію та специфіку документального кіно. Для всіх, хто не змогли бути присутніми, наші лектор(к)и підготували короткі конспекти своїх лекцій.
Перший конспект - про школу Марини Разбєжкіної та її методи, про пошук документального героя та про те хто це такий. Приємний бонус - список цікавих фільмів до перегляду. Лекцію читала Катерина Горностай, випускниця школи документального кіно і театру Марини Разбєжкіної та Михаїла Угарова.
1. Документальне кіно займається саме людиною. Навіть відомі (й очевидні на перший погляд для людини, яка не має великого досвіду перегляду документалістики) фільми National Geographic та Discovery про акул або сурикатів цікаві саме тому, що тварини в них антропоморфні. Людині властиво наділяти все навколо своїми рисами та співпереживати.
Твердження «документальне кіно – кіно про людину» не означає, що в центрі фільму обов'язково перебуває один герой. Героєм фільму може бути місце чи явище, чи сукупність людей. Є концептуальний фільм, у якому головний герой, наприклад, тварина (фільм «Коти Риги»), але це насправді дуже гостра соціально-політична сатира, тобто в основі будь-якого фільму перебуває людина як автор (як володар певного погляду – оптики) та людина як об'єкт дослідження (а також усе, до чого людина дотична, може бути об'єктом фільму).
2. Горизонтальне кіно – характер інтимної документалістики. Це кіно, що заглиблюється в повсякденність героя, намагаючись через приватне вийти на загальне (універсальне), а не навпаки. Автор такого фільму не має на меті «викрити тенденцію» на прикладі маленьких життів, а дуже розгорнуто показує одне маленьке життя, автоматично вплітаючи в розповіді й універсальні закони.
Що говорить про «горизонтальне кіно» Марина Разбєжкіна:
«Наше завдання – це змінити оптику погляду. Зокрема для того, щоб вони бачили горизонтальну реальність, адже вся культура вибудувана на вертикалі, на системі опозиції: добро – зло, величне – нікчемне, Бог – диявол і т. д. Усе, що розташовується в горизонтальному просторі, а це подробиці нашого фізичного й повсякденного життя, неначе перебуває в служінні цій вертикалі, і саме воно незначне, якщо навмисно не звернути на нього уваги».
3. Життєве сміття – це і є дрібне начиння нашого життя. З прикладу на лекції – іноді про людину може сказати більше її звичка заварювати собі чай. Дехто бере чайник рукавами, не використовуючи прихватки, дехто закручує хвостик чайного пакетика за вушко чашки, щоб він не втопився, коли виливаєш окріп, дехто, допивши чай, вичавлює залишки з пакетика. Це майже механічні повсякденні дії, з яких і складається життя та характер людини. Ці речі можуть сказати глядачу нашого кіно про нашого героя набагато більше, ніж слова.
4. Є історії, які ваш герой розповідає вам легко й натхненно. Найчастіше це «анекдоти», що стають такому герою в пригоді під час розмови з новими людьми, зручні й мільйон разів розказані до того. Глибока історія вашого героя – це дуже болюча таємниця, яку він одночасно хоче як приховати від вас (і від будь-кого) всякою ціною, так і відчайдушно розповісти, щоб полегшити душу.
5. Одне з найголовніших питань, що постає перед автором документального фільму, є його мотивація. І вирішенням цього питання може бути «точка тривоги» – тема або перетин тем, що дуже хвилюють автора. Те, у чому розібратися самотужки доволі складно. «Те, на що відповіді взагалі немає, але разом із героєм твого фільму у вас є шанс принаймні сформулювати чітке запитання».
6. Драматургія документального фільму (і будь-якого фільму) – це прикордонний стан між двома різними станами. Це наявність початку, кульмінації й кінцівки, перехід із точки «А» в точку «Б» – зміна. Герой має в кінці фільму змінитися, прийти не таким, яким він був на початку. Кіно вдалося, якщо така сама внутрішня зміна відбулася і з автором фільму під час його створення, і (найголовніше) з глядачем під час перегляду.
Завдання документаліста – не насаджувати історію, вловити її, слідувати за героєм, який транслює її.
Проте є речі, які зняти неможливо – там де немає дії, факту, події, конфлікту.
7. Зона змії – найвідоміший термін Марини Разбєжкіної.
Це історія, яку вона переповідає з року в рік, про перше її знайомство зі зміями на біологічній практиці. Змія не нападає, доки ти не перетнув її «коло» – зону, у радіусі якої твоє вторгнення вже становить для неї небезпеку, і вона має повне право атакувати «у відповідь». Так само й у героя вашого фільму є «зона змії» – інтимна територія, куди мають доступ лише рідні й близькі, де й відбувається справжнє життя. Завдання документаліста – потрапити в цю зону свого героя, при цьому без шкоди для нього, без його бажання атакувати у відповідь.
8. Під час навчання нам були заборонені деякі слова, наприклад, «символ» і «метафора», банальне формулювання-пояснення «тому що я так бачу». Міхаїл Угаров (викладач документального театру) завжди казав, що «двері» у кіно – це просто двері, тому не варто вкладати в них метафоричні смисли, бажано, щоб ці смисли народжувалися самі (і у глядача) й народжувалися в оригінальніший спосіб, ніж раніше (двері – вхід, початок; дорога – шлях; годинник – час і т. д. – це застарілі метафори).
9. Герой документального фільму:
- Веде за собою глядача.
- Чесний перед камерою.
- Відкритий.
- Той, хто хоче глядача (акторська якість).
- Той, хто проживає своє життя «онлайн» (тут і тепер).
- Транслює своє життя перед камерою.
- Повинен бути таким цікавим, щоб ви забули, що ви знімаєте його.
Основне правило – ніколи не розповідати вашому герою, що ви від нього хочете.
10. Декілька відомостей про Школу Марини Разбєжкіної.
Це Московська приватна майстерня, навчання триває 14 місяців. Окрім кіношних дисциплін, є «Конструювання реальності» (що викладає антрополог), «Ритм і форма» (викладає композитор). Але насправді виникає враження, що кожен викладач школи говорить одне й те саме, просто різними мовами (музики, антропології, кіно, театру, фотографії). Основна мета школи – виховання загального понятійного поля, у конкурентному середовищі якого розвиватися можна дуже швидко. За період навчання ми мали зняти два фільми – курсовий та дипломний.
Протягом навчання були певні заборони:
- на штатив;
- на прямі інтерв'ю, прямі синхрони героя, тільки розмова з ним;
- на закадрову музику (лише та музика, яка потрапляє в кадр);
- на зум-об'єктиви (тільки дискретна ширококутна оптика);
- на закадровий текст;
- на стереотипізацію героя (наявність своєї жорсткої позиції – нічого не вийде, поки ти не станеш відкритим і цікавим до того, як влаштований світ).
11. Для того, щоб знімати кіно, його варто почати знімати!
12. Список фільмів до перегляду:
Мадіна Мустафіна «Мілана»
Андрій Грязєв «Завтра»
Аліна Рудницька «Кров»
Дар’я Хльосткіна «Останній лімузин»
Діна Барінова «Прощений день»
«Зимо, йди!» (студенти школи Разбєжкіної) - усе кіно, трейлер, режисери.
Олександр Расторгуєв «Жар ніжних» - режисер, інтерв’ю (телекритика), Cеанс (стаття).
Костомаров – Расторгуєв «Я тебе люблю», «Я тебе не люблю» - про нові медіа – інтерв’ю.
Павло Костомаров «Трансформатор»
Віталій Манський «У променях сонця», «Рідні»
Валентин Васянович «Присмерк»
Максим Васянович «Мама померла в суботу на кухні»
Сергій Дворцевий «Щастя»
Родіон Бродський «Толя»
Текст: Катерина Горностай
