Ініціаторка курсу, голова організації «Центр громадянських свобод», Олександра Матвійчук зазначає:
Курс «Права людини мовою кіно» став результатом об’єднаних зусиль усіх партнерів. Ми розуміли, що освіта у сфері прав людини – це не про інформацію, а радше про цінності, які змінюють поведінку людини. Перегляд гарного документального кіно в поєднанні з розмовою залу з правозахисником, який у реальному житті захищає права людини, дає саме той ефект, на який ми розраховували. Це не про абстрактні статті конвенцій, а про реальні людські історії. Одразу після анонсування курсу почалася справжня хвиля заявок від молоді, тож вирішили невдовзі обов’язково повторити цей курс.
Координаторка курсу, співробітниця Центру громадянських свобод, Яна Дорошенко ділиться деталями та спостереженнями:
Усе починалося як курс для вихованців НАВСУ, потім його вирішили розширити на інших студентів. У нашому Центрі громадянських свобод були просто кінопокази на правозахисну тематику. Курс на основі документального кіно ми робимо вперше.У нас доволі вільний формат, ми запрошували правозахисників, які розкривали різні сфери прав людини. Наші спікери обирали власний стиль спілкування з аудиторією, і це те, що насправді подобається студентам. Їм подобається дізнаватися щось нове, при цьому від них нічого не вимагають. Вони просто заходять у теплу сімейну атмосферу, можуть подивитися фільм, поспілкуватися між собою.
Про методи організації та відгуки
Ми намагалися зробити курс максимально довільним, аби нікого не обтяжувати. Після кількох показів дійшли висновку, що немає сенсу студентів змушувати додатково щось робити, бо ті, кому цікаво, приходять, не зважаючи на нагадування. Ми плануємо зробити продовження курсу, проте в дещо іншому форматі, оскільки розділення з курсантами заважає організації.
Зазвичай ми проводимо невелике опитування. І там є таке: щоб ви хотіли, аби ми у вас запитали, але ще цього не зробили. Найбільш мені запам`ятався коментар до одного з курсів: «Дякую, що запитали мене, чи надаю я вам право на збір і розголос моїх персональних даних». Він нас із колегами так вразив, що ми перечитували його багато разів, бо й справді до цього не додумалися.
Про дискусії та особисту харизму лекторів
Насправді аудиторія дуже активна й запальна. Було неочікувано, але багато студентів уже прийшли з якимсь бекграундом, що дозволяв їм вести жваві й доволі професійні дискусії зі спікерами. Один із спікерів, пан Богдан Крикливенко розповідав: «Право на життя може бути порушено іншою людиною, і, хоч як це прикро, але таке допустимо. Цю людину, звісно, покарають, посадять у тюрму. Але є таке право, яке не можна порушувати в жодному разі». Опісля запропонував студентам поміркувати, яке ж це право. Певний час студенти думали, але потім вгадали, що це – право на нетортурування.
Власне, найбільш гарячим було саме це обговорення щодо недопустимості тортур після показу фільму «Килимок» Андрія Роханського. Спікер поставив запитання: чи можна тортурувати терориста, якщо стовідсотково відомо, що від нього залежить життя тридцяти людей, які виживуть за умови, якщо поліцейський мордуватиме цю людину. Коли говорили про 30 осіб – точилася легка дискусія. Але потім один зі студентів запропонував підвищити ставки: хай це буде цілий аеропорт. Катувати одну людину, щоб врятувати цілий аеропорт, де тисячі людей, дітей. І тут дискусія справді вибухнула.
У кожного лектора був свій унікальний стиль, кожен висвітлював ту тему, що була йому до вподоби. Кілька спікерів надзвичайно захопили студентів, але це не було пов`язане ані з темою, ані зі стилем викладання, а насамперед з особистою харизмою експерта(ки). Подекуди враження аудиторії було, відверто кажучи, дуже дитяче. Швидко виникав імпульс порозуміння між лектором і аудиторією, і потім весь кінопоказ вони звучали в унісон.
Про плани на майбутнє
Ми плануємо продовжувати. У березні хочемо розпочинати новий курс. Хотілося б ретельніше добирати програму, так, щоби фільм був чітко пов`язаний із заявленою темою до обговорення. Наприклад, у випадку із фільмом про право на недоторканість спікер витратив багато зусиль, аби зрозуміти, як поєднати його з темою. У новому році ми плануємо формувати нову стратегію розвитку та плануємо зробити освітній хаб на базі Центру громадянських свобод. Це ініціатива Київської школи прав людини, і ми були б дуже раді, якби Docudays UA залучився до нашої ініціативи. Уже на наступний курс ми отримали багато запитів. Вважаємо, що найбільша частина заявок прийшла через те, що курс розроблений у співпраці з Docudays UA. У вас гучне ім`я, студенти вас люблять і поважають.
Про документальне кіно та сучасну молодь
Учасники нашого курсу – студентство. Це покоління людей, яке не знало життя до інтернету, сучасних комунікаційних технологій. Вони мислять іншими категоріями. Усе своє дитинство, свідоме життя вони прожили з інтернетом та з відчуттям, що все, що вони бачать, не обов`язково правда. Мільярди фейкових новин, мільярди фейкових людей. Фотографії, за якими нічого не стоїть. І я побачила в них запит на документальне кіно, як на призму правди. Документальне кіно – не якась режисерська вигадка чи фейкова історія, не історія суперменів і бетменів. Передусім це реальна історія для роздумів, реальні люди, реальні проблеми. Було видно, що студенти цим справді цікавляться й сприймають всерйоз. Молоде покоління хоче до чогось ставитися серйозно, але в епоху тотального консюмеризму це дуже складно.
усі фотографії з сайта http://ccl.org.ua
