Працевлаштування залишається однією з найбільших проблем, які треба вирішити для успішної адаптації вимушених переселенців у нових громадах, адже з-поміж них досі офіційно працевлаштованими є лише 800 тисяч.
Олександрівська громада на Кропивниччині прихистила багатьох вимушених переселенців. За відсутності великих підприємств знайти робочі місця для нових мешканців громади складно. Допомогти у вирішенні питання працевлаштування взялася місцева громадська організація «Пріоритет». При ній вже два роки працює кіноклуб документального кіно «Форум», що входить у Мережу DOCU/CLUB ГО «Докудейз».
Навесні команда Мережі оголосила серед кіноклубів конкурс ідей адвокаційних кампаній для вирішення нагальних проблем у громадах. Модератори кіноклубу з Олександрівки Тетяна Бондаренко та Володимир Шабанов скористалися можливістю і долучилися до адвокації з проєктом «Інтеграція+: ініціатива з працевлаштування та адаптації людей, які постраждали внаслідок війни».
Про пошук можливостей для роботи, успішні чи невдалі ідеї працевлаштування та про досвід, який можна поширювати й на інші громади області, розповідає модераторка кіноклубу «Форум» при ГО «Пріоритет» Тетяна Бондаренко.
Тетяна Бондаренко
«У перші дні й тижні повномасштабного вторгнення люди до нас у громаду приїжджали тисячами. Багато з них були готові залишатися в громаді, працювати і розвивати її, але ми не змогли їм нічого запропонувати, і люди поїхали далі. Ті, хто залишилися, не можуть знайти роботу, – розповідає Тетяна Бондаренко. – Ситуація з працевлаштуванням для нас реально проблемна. Громада маленька, робочих місць не вистачало і до великої війни. Ми побачили, що потрібна допомога, адже переселенцям ще тяжче, ніж місцевим. Так і виникла ідея адвокаційної кампанії».
Тетяна спільно з однодумцями розробила план дій: збирати вимушених переселенців і мешканців громади на покази документальних фільмів, запрошувати на ці зустрічі представників місцевої влади, служби зайнятості, бізнесменів, юристів, психологів, щоб спільно обговорювати проблему пошуку роботи і знайти шляхи для її вирішення.
«Ми почали з того, що провели опитування серед переселенців, щоб вивчити загалом ситуацію з людьми, які потребують допомоги. Бо фактично загальної картини в громаді не було, – ділиться ініціаторка кампанії. – Це опитування ще не завершене, але вже перші підсумки є і можемо на них спиратися. Ми опитали адміністрацію, сільських голів, працівників соцзахисту, адже до них приходять люди зі своїми проблемами. Ми зрозуміли, що вимушені переселенці сьогодні часто не знають, де шукати допомогу. Є велика потреба у консультаціях юриста, який спеціалізується на допомозі ВПО. Потрібні консультації психолога. І це історія дискомунікації, бо психологи є, і вони готові працювати, а переселенці про це не знають».
Збирати людей на зустрічі було не завжди просто: хтось вже зневірився у допомозі, хтось намагається всі проблеми вирішувати самотужки, є й такі, які не шукають роботи, якщо є можливість жити за рахунок виплат і гуманітарної допомоги.
Тетяна каже, що знайомитися з вимушеними переселенцями, обʼєднувати їх для вирішення проблеми працевлаштування, підключити до цього процесу і мешканців громади допоміг кіноклуб:
«Документальне кіно дозволяє порушити дуже багато важливих питань. Коли люди дивляться фільм, вони починають активно спілкуватися одне з одним, обговорювати його. Скажімо, ми дивилися фільм “Життя в раю – нелегали по сусідству” швейцарського режисера Романа Вітала чи фільми із циклу “Енциклопедія Майдану” режисера Сергія Лисенка. Вони допомагають глядачам розкритися, спонукають порівняти життя героїв зі своїми життям, а це вже початок до пошуку шляхів його змінити. Власне, ми і свій кіноклуб відкривали як інструмент, який допоможе нам реалізувати статутні цілі організації, тобто відстоювати громадські інтереси. Зустрічі у кіноклубі допомагають у дружній атмосфері – за чаєм, кавою, печивом – обʼєднувати людей, щоб змінити життя у нашій громаді на краще. Документальне кіно нам дуже у цьому допомагає».
Ініціатори кампанії запрошували на такі зустрічі і керівництво громади, місцевих бізнесменів, фермерів.
«Ми загорілися ідеєю працевлаштування переселенців, – розповідає Тетяна Бондаренко. – Почали “смикати” усіх, хто може бути долученим до цього процесу, вивчали діючі програми з працевлаштування, шукали успішний досвід. Будемо чесними: у влади часто не вистачає коштів і часу, вона не завжди готова працювати над вирішенням цих питань комплексно. А наша кампанія стала і для влади допомогою і можливістю співпрацювати задля розвитку громади. Це вигідно для усіх».
Тетяна з однодумцями розробили пакет пропозицій до існуючої Програми підтримки ВПО, найближчим часом чекають на їхнє затвердження місцевими депутатами.
Першим результатом спільних зусиль стало працевлаштування сімох вимушених переселенців. Для невеличкої громади, де є проблеми з пошуком роботи, це неабиякий успіх. Ініціаторка кампанії розповідає, що впродовж шести місяців усі зацікавлені сторони шукали різних способів працевлаштування вимушених переселенців: проводили тренінги з відкриття власного бізнесу, розповідали про грантові можливості для переселенців, вели перемовини з місцевими фермерами щодо створення нових робочих місць. За її словами, ці процеси триватимуть і надалі, адже вони потребують більше часу і більших зусиль. Але справжнім ноу-хау для Олександрівської громади стала ідея залучати переселенців до оплачуваних громадських робіт.
«Це не постійна робота, вона виникає періодично, але вона допомагає людям триматися, – каже Тетяна Бондаренко. – Їх залучають до прибирання території селища, облаштування памʼятників, прибирання на кладовищі – це немає кому робити. Зараз у нас нарешті розпочався проєкт із будівництва громадської вбиральні, вони й там працюють. Тобто людей залучають до оплачуваних громадських робіт з благоустрою. Поки що ця ініціатива працює лише в межах нашого селища, але в програмі з працевлаштування вимушених переселенців, яку ми розробили під час адвокаційної кампанії, передбачено, що сільські голови зможуть також залучати людей до виконання певних робіт у сільських громадах».
Звісно, це не такі великі заробітки, як хотілося б, але це суттєва підтримка для вимушених переселенців. Ініціаторка кампанії каже, що додатковою вигодою від цих зусиль є подолання недовіри з боку нових мешканців громад – вони розуміють, що їхні проблеми не залишаються непоміченими і що їм справді намагаються допомогти.
«Такі громадські роботи допомагають вимушеним переселенцям ближче познайомитися з місцевими мешканцями, відчути себе потрібними. Ми вже бачимо, як це змінює ставлення до них з боку мешканців громади, як зникають упередження і зʼявляється вдячність. Це дуже важливий наслідок наших зусиль, – наголошує Тетяна. – Розуміємо, що у великих містах простіше. Там більше великих підприємств, де можна знайти роботу, більше державних та громадських організацій, готових допомогти. Але ми на рівні нашої невеликої громади обʼєднуємо усі зусилля, щоб змінити ситуацію і допомогти вимушеним переселенцям».
У планах ГО «Пріоритет» – обʼєднати зусилля з партнерськими громадськими організаціями. Багато з них розвивають соціальне підприємництво, беруть участь в різних конкурсах міні-грантів. Звʼязки вже налагоджені: влітку в межах адвокаційної кампанії ГО «Пріоритет» спільно з партнерами з громадського сектору організували і провели масовий молодіжний спортивно-технічний захід «ТехноДрайв», під час якого молодь громади могла зайнятися єдиноборствами, покататися на картах, поспілкуватися зі спільнотою байкерів, пройти тренінги і майстер-класи від пожежників. Тетяна з колегами навчали присутніх наданню першої домедичної допомоги і пропонували внутрішнім переселенцям отримати психологічну консультацію.
«Я думаю, що мережування, обʼєднання зусиль громадських організацій, співпраця з владою обовʼязково дадуть свій результат. Сподіваюся, наш досвід буде корисним і для інших громад області, адже у нас схожі проблеми і виклики. Ми тим часом не плануємо зупинятися, продовжимо роботу над вирішенням соціальних проблем. Можливо, ініціюємо у своєму кіноклубі нову адвокаційну кампанію, адже така робота виявилася дуже ефективною», – говорить Тетяна Бондаренко.
Розвиток Мережі DOCU/CLUB фінансується Посольством Швеції в Україні, Національним фондом на підтримку демократії (NED) та Fondation de France.
Думки, висновки чи рекомендації належать авторам/авторкам та упорядникам/упорядницям цієї публікації і не обов’язково відображають погляди урядів чи благодійних організацій цих країн. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори/авторки та упорядники/упорядниці.
