Тільки на території сучасної України знаходиться близько 2 000 місць розстрілів — це німі свідки Голокосту. У віддалених ярах, лісах, посеред полів, у колишніх протитанкових ровах чи піщаних кар’єрах загони Вермахту, CC і поліція з місцевих знищували цілі єврейські громади, нерідко впродовж кількох днів.
На показ прийшли працівники й працівниці шкіл, музеїв та бібліотек, представники/-ці органів місцевого самоврядування, історики/-ні, краєзнав(и)ці та громадські активісти й активістки з різних областей України.
Дивились стрічку Романа Бондарчука «Нові герої» — це три документальні фільми-портрети звичайних українців. У кожного з них своя історія, проте є й спільне — їхня боротьба з несправедливістю у країні. Ці три розповіді про те, що перемогти несправедливість — можливо, якщо докласти зусиль, не боятися та не зламатися під тиском обставин. Про те, як звичайні люди з глибинок Сходу та Півдня України не дозволили системі загнати себе у безвихідь.
Не зважаючи на те, що фільм було знято ще в 2011 році, герої стрічки продовжують свою боротьбу і в 2022. Віктора Маруняка, голову сільради села Стара Збур'ївка Херсонської області, вже двічі викрадали окупанти, аби примусити до співпраці. Останній раз довго тримали у підвалі, катували, жорстоко били, але він все одно продовжував відстоювати демократичні цінності та незалежність України.
Опір, який чинять герої фільму, є тим самим опором, який ми всі чинимо сьогодні. «Те, що відбувається в Україні, — це найбільший виклик, з яким стикається людство, коли права людини порушує одна з найбільших держав, яка ще й є гарантом забезпечення цих прав. Правозахисники констатують, що окрім воєнних злочинів росіяни вчиняють щодо українців і злочини геноциду. Нині правозахисники збирають фактичні дані про це та передають у прокуратуру та міжнародний кримінальний суд. Але концепція прав людини залишається сталою, й міжнародна спільнота шукає можливості створити нові більш дієві гарантії, щоб механізми захисту прав людини працювали», — наголосила Ніна Хома — модераторка зустрічі, юристка, координаторка Мережі DOCU/CLUB з прав людини та реформ.
У фільмі ми побачили історії людей, які розповідають про реформи, які тоді, 11 років тому, тільки зароджувались. Зараз ми можемо бачити їх становлення та наслідки впровадження чи навпаки — блокування. Багато чого спрацювало, а дещо ще потребує вдосконалення і змін. Однак як тоді, так і тепер є великий запит на зміни й реформи, потреба участі людей у їх вдосконаленні та просуванні. Тільки кінцеві користувачі цих реформ можуть оцінити їх переваги й недоліки, запропонувати те, що можна покращити, а від чого взагалі відмовитися. Це цікаво дивитися у ретроспективі та за участі людей, яким є, що сказати.
«Пройшло багато років, з моменту зйомок стрічки, за цей час змінилась країна, але правова освіта потрібна, як тоді, так і сьогодні. Ми не знаємо своїх прав й на жаль не просимо правової допомоги в тих, хто може допомогти», — зауважив Леонід Трахтенберг, участник заходу.
Роман Бондарчук, режисер фільму, записав відеоінтерв'ю для учасників та учасниць заходу, в якому розповів про подальшу долю головних героїв стрічки й наголосив: «Усі ці люди у фільмі є агентами змін, які здатні покращувати життя навколо себе, робити його якіснішим, безпечнішим й орієнтованим на майбутнє».
Історичне підґрунтя: «Голокост від куль»
Після війни багато місць убивств піддалися забуттю. Для небагатьох, кому вдалося вижити, вшанування пам’яті вбитих членів родин, друзів і знайомих було можливим лише у вузькому колі. Офіційна радянська історіографія не називала окремих груп жертв Другої світової війни. Більшість масових поховань не є гідними місцями для скорботи, вшанування, збереження пам’яті та інформації про людське життя. Через історичні дослідження, культурні та освітні події команда проєкту «Мережа пам'яті» допомагає суспільству обговорювати та переосмислювати досвід війни.
З 2010 року головним завданням проєкту «Мережа пам’яті» є сталий захист масових поховань, облаштування гідних місць пам’яті, а також супроводжувальна історична й педагогічна робота. Ниніпроєкт сфокусувався на роботі з ініціативними групами майже по всій Україні, які продовжують зберігати місцеву історію Голокосту і геноциду ромів, де це можливо.
На жаль, все ще складно сказати, яких руйнувань через війну зазнали місця пам’яті. Міжнародний проєкт «Захистимо пам’ять» став можливим завдяки роботі французької організації «Яхад-Ін Унум» та був заснований Американським єврейським комітетом у Берліні. До 2015 року на Заході України було облаштовано п’ять місць пам’яті вбитим євреям. З 1 квітня 2016 року проєкт було продовжено Фондом «Меморіал убитим євреям Європи». У період 2016–2019 з’явилися ще 15 місць пам’яті загиблим євреям і ромам, а також виставка у Бердичеві — усі заходи підтримувалися місцевими й міжнародними партнерами.
Більше на сайті проєкту «Мережа пам’яті».
