Docudays започаткував мандрівний фестиваль, де жителям регіонів показують ті ж стрічки, які нещодавно дивилися кияни, а потім, за фінансової підтримки Європейського Союзу, запустив і всеукраїнський проєкт "Мережа DOCU/КЛУБів за реформи". Зараз у його межах існує вже понад 270 постійних кіноклубів у всіх куточках України, які відвідують 40 тисяч глядачів. Ця історія – про один із таких клубів, що діє в Херсоні.
"Я і не уявляла, що можна відкрити власний кіноклуб"
Свого часу журналістка онлайн-газети "Вгору" і співробітниця місцевої благодійної організації "Фонд милосердя та здоров'я" Ілона Коротіцина відвідувала єдиний на той момент кіноклуб від Docudays у Херсоні.
"Я закохалася в документальне кіно. Це як відкрити очі, воно мене дуже надихало. Це не просто кіно, яке ми дивимось із попкорном, а ще й можливість подискутувати з іншими глядачами та експертами, яких запрошували на перегляд. Проте в той час я відчувала себе просто глядачкою і не уявляла, що можна взяти й відкрити власний кіноклуб", – розповідає Ілона.
Фонд, де вона працює, вже тривалий час був регіональним партнером мандрівного фестивалю в Херсоні. Тож коли там почули про ініціативу DOCU/КЛУБ, із заявкою довго не вагалися. Її схвалили, і разом з колегою Ілона пройшла триденний тренінг, який дозволив вийти з ролі глядача й опанувати нові навички: "Коли ми потрапили на тренінг, треба було все перевернути навпаки. Ми навчались модерувати: не лише ставити питання, але й разом з аудиторією шукати на них відповіді".
Ілона Коротіцина, керівниця кіноклубу Docudays UA в Херсоні / Фото Ukrainiansheriffs
На кого розрахований клуб?
Кіноклуб розпочав свою діяльність на початку 2017 року. Особливість клубу полягає в тому, що він – виїзний, тобто не має стаціонарного приміщення для показів. Крім того, він працює з дуже різною аудиторією – це молодь, жителі малих громад Херсонщини, учасники АТО/ООС, школярі, правоохоронці, а також в'язні виправних колоній та СІЗО, люди, що живуть із ВІЛ, та представники ЛГБТ-спільноти.
Про особливості роботи з ув'язненими
Зазвичай на показ у колонії чи СІЗО приходить не дуже багато людей – близько десяти. Спочатку вони йшли з недовірою, особливої дискусії після фільму не було. Але згодом ініціатива зацікавила ув'язнених, і вони попросили приїжджати ще. Для того щоб люди могли розкритись і вільно говорити про свої емоції, важливо було встановити певний рівень довіри. З часом учасники клубу ставали все більш відвертими.
Коли я чую, як люди діляться своїми дитячими спогадами чи особистими переживаннями, і згадую, наприклад, минулорічні покази, я розумію, що це – наше маленьке досягнення,
– зізнається Ілона.
Керівництво пенітенціарних установ радо йде назустріч Фонду, що привозить техніку й показує фільми людям, які за інших обставин не мали б такої можливості. Фільми підбираються на теми, що хвилюють ув'язнених. Наприклад, останній раз жінкам у СІЗО демонстрували американську стрічку "Майже святий" про священника з Маріуполя Геннадія Мохненка, який забирав безхатніх дітей-наркоманів із вулиць й організував у місті реабілітаційний центр та притулок. Жінки ділилися своїм досвідом, як самі тікали з дому, жили на вулиці, вживали чи розповсюджували наркотики. Співробітники СІЗО й місцевий психолог були приємно вражені дискусією, що розгорнулась після перегляду.
Одна з глядачок розповіла: "Коли я була ще дитиною, то теж тікала з дому. Звісно, я не жила на вулиці, ночувала у друзів. Бувало, що ночувала на лавочці, але не довго. Та в жодному разі мені малій не продавали наркотики. Найстрашніші кадри у фільмі – із дітьми з поколотими руками. Так не має бути. Мені здається, що зараз цього жахіття на вулицях стало набагато менше".
Кадр із фільму "Майже святий". Стрічка здобула низку нагород на міжнародних кінофестивалях / Фото Docuclub
Як кіно допомогло створити 11 громадських організацій
Оскільки при благодійній організації "Фонд милосердя та здоров'я" діє громадська приймальня, виїзди кіноклубу включають також надання безоплатної правової допомоги. Відбувається це так: у сільський клуб, будинок культури чи громадський центр на кінопоказ сходяться охочі. Вони переглядають кіно, обговорюють його, а потім юристка Фонду, керівниця приймальні та незмінна експертка кіноклубу Олена Старюк консультує на тему прав людини, яку порушував фільм, чи намагається допомогти мешканцям громади з питань, що їх турбують.
Олена Старюк вже сім років працює в організації. Фото Ukrainiansheriffs
Показовим є приклад фільму Романа Бондарчука "Українські шерифи", який у 2016 році був висунутий від України на премію "Оскар". Стрічка розповідає про двох чоловіків зі Старої Збур'ївки Херсонської області, що взяли на себе обов'язки поліції та соціальних працівників у селі. "Шерифів" показували ще до створення кіноклубу, на етапі мандрівного фестивалю. На покази приходило чимало учасників АТО, які хотіли об'єднуватись і разом робити щось корисне – наприклад, охороняти територію, де проживають, сприяти адаптації ветеранів бойових дій, надавати психологічну допомогу. Відтак Фонд милосердя та здоров'я допоміг створити 11 громадських організацій.
Відлуння фільму чутно й доcі: цьогоріч 29 квітня в межах Docudays відбулася онлайн-дискусія "Дітям потрібен шериф", де найкращі експерти України проаналізували безпечне середовище в громадах та дотримання прав дітей і розповіли про шляхи вдосконалення реформи поліції.
Під час обговорення фільму "Ти, б**я, рота закрий!" у Новій Каховці / Фото Вгору
Як сказав дільничний інспектор після перегляду, "насправді поліцейські хочуть активно допомагати й робити все набагато швидше, але ми всі настільки перевантажені роботою, що просто ні на що не вистачає часу".
Проєкт DOCU/КЛУБ шириться Україною та підвищує рівень громадської активності на місцях.
