Взаємодія з аудиторією.
Наш кіноклуб виник при районній бібліотеці, яка не мала задовільних технічних умов для перегляду фільмів, не було тоді ані проектора, ані екрану. Головним викликом у нашій роботі було те, що молода аудиторія – учні й учениці загальноосвітніх шкіл та гімназій, студенти і студентки коледжів – не сприймала бібліотеку як місце, де можна цікаво й корисно проводити час. Для них бібліотека була чимось таким схоластичним, радше просто приміщенням, у якому зберігаються книжки. І змінити це ставлення спочатку було дуже непросто, хоча ми завжди пропонували щось нове: дискусію, перегляд фільмів, які, на жаль, по телебаченню не можна подивитися.
Часом поодинокі особистості, молоді люди, які хотіли б виходити за рамки певних стереотипів (лише навчання, лише дискотека, лише якісь молодіжні вуличні тусовки) запалюють зацікавленням інших, приводять за собою однокласників, одногрупників. Але так спрацьовує не завжди, і тому треба постійно шукати оцю небайдужу аудиторію, шукати неординарних людей, партнерів в інших громадських організаціях, молодіжних спільнотах, у якихось мистецьких колективах, які можуть зацікавлювати і з якими можна буде співпрацювати. Хоча наша основна локація – це бібліотека, ми завжди в пошуках аудиторії, тому зустрічаємося і в гуртожитках навчальних закладів, і в партнерських громадських організаціях, і в інших бібліотеках. Улітку, коли молода аудиторія переважно на канікулах, ми практикуємо перегляди просто неба у формі молодіжного табору або фестивалю. Тобто намагаємося долучитися до інших ініціатив, і, з іншого боку, бути корисними їхнім організаторам.
Насправді стереотипи існують і серед молоді, і серед людей старшого покоління. Перші сприймають документальне кіно в дусі телевізійної хроніки, останні – скоріше, як інструмент комуністичної агітації і пропаганди. Власне така практика була поширена в часи Радянського Союзу. Тут, звичайно, важливо, щоб люди подивилися документальний фільм хоча б один раз. Потрібно дібрати сюжети, які, для початку, будуть жвавими, активними, і тоді люди зрозуміють, що це не пропаганда якихось політичних цілей, а щось цікаве, захопливе, що це – справжнє мистецтво.
Фільми, з якими варто стартувати в молодіжній аудиторії, це, скажімо, динамічний і жвавий африканський фільм «Коза за голос» чи китайський фільм про самоврядування в учнівській аудиторії «Голосуйте за мене, будь ласка». Але роботу з будь-якою аудиторією треба розпочинати з вдалого сюжету, який сприйметься легше, а вже тоді переходити до складніших.
ІV Всеукраїнська конференція «Документальне кіно як інструмент медіапросвіти з прав людини» на фестивалі документального кіно Docudays UA 2019
Як модерувати дискусію?
Останнім показаним нами фільмом була кінострічка «Рене». Це історія про в’язня, який потрапив за ґрати ще неповнолітнім і провів там усе життя. Парадокс у тому, що, будучи засудженим і відбуваючи покарання, він відкриває в собі талант письменника: за його книжками знімають фільми, а Рене продовжує відбувати черговий термін. Ми дивилися його в аудиторії засуджених, у слідчому ізоляторі. І оцінки цього сюжету, і огляди часто дуже різні: від неприйняття головного героя до усвідомлення, що він є унікальною особистістю і цікавою людиною, яка заслуговує на співчуття й розуміння. Власне, так було і цього разу. Частина глядачів не сприйняла головного героя, вважала його людиною, втраченою для суспільства, наркоманом і клептоманом; інша частина – співчувала йому. Зав’язати дискусію іноді непросто, особливо, коли аудиторія загалом сходиться в оцінках. Розмова виглядає дуже мляво, формально, незацікавлено. Хоча фільм досить складний, він мені дуже подобається, він цікавий у тому сенсі, що завжди провокує активну дискусію.
Для того, щоби втримати полеміку в продуктивному руслі, потрібно дати можливість висловитися одній і другій стороні. Відчувати, коли емоції заволодівають дискутантами і коли потрібно зуміти перемкнути увагу, можливо, на якесь інше питання. Якщо повернутися до суперечливого моменту, який спровокував протилежні оцінки, є шанс, що сторони зможуть почути одна одну. Тут уже важливо відчувати аудиторію. З одного боку, дати можливість висловитися всім, аби зрештою зрозуміти, що якоїсь однозначної правди, однозначно правильної оцінки не повинно бути. Кожна людина має право на своє бачення того чи того сюжету, і важливо чути свого опонента, у чомусь із ним погоджуватись, у чомусь – ні, але пам’ятати: різні погляди мають право на існування.
Розуміти найголовніше.
Мені здається, авторка фільму «Рене» формулює таку думку: незважаючи на те, що, на перший погляд, життя головного героя не вдалося, він є дуже цікавою особистістю, заслуговує на розуміння, на співчуття. Не даремно впродовж, здається, двадцяти п’яти років режисерка фільму приходить до Рене, намагається з ним розмовляти, і між ними зав’язується такий от дивний контакт. Незважаючи на складні життєві обставини, герой фільму зберігає в собі щось людське, передусім гідність. Гадаю, нашою місією є вчити повазі до цієї людської гідності.
Кінематограф не повинен бути лише легким дозвіллям. Хоча тут також важливо зберегти якусь золоту середину: уміти знайти щось цікаве, щось таке, що впадає в очі, привертає до себе увагу в певному сюжеті, і водночас не пропустити серйозні речі, цінності, якими ми керуємось, якими керуються автор(к)и цих фільмів, а вже технічні прийоми прийдуть згодом. Тим нашим колегам, які лише розпочинають свою діяльність як керівники кіноклубів, варто скористатися тренінгами. Вони дозволяють засвоїти певні технічні прийоми, тому, я сподіваюся, цьогоріч і в наступному році оргкомітет буде проводити їх для модераторів кіноклубів. Але передусім найголовніше для модератора – розуміння, що люди справді потребують такого серйозного кіно. Ця робота потрібна, ми виконуємо важливу справу. Тим більше, у такий непростий час, коли громадянська позиція, критичне мислення і розуміння складності сучасного світу людям украй необхідне.
Чільне фото – ІV Всеукраїнська конференція «Документальне кіно як інструмент медіапросвіти з прав людини» на фестивалі документального кіно Docudays UA 2019, Микита Юрєнєв.
